У Великій Довбаївці любили історії.
Особливо ті, після яких нічого не зрозуміло, але на душі стає легше.
Того вечора всі сиділи за столом.
Граф Деберц рахував якісь свої очки.
Міністр фінансів був банкрутом.
День Прибери збирався прибрати завтра.
Усе було як завжди.
***
- Чули про Фаршрутку?
- Яку ще фаршрутку?
- Не маршрутку.
Фаршрутку.
Це різні речі.
У маршрутці люди їдуть з точки А в точку Б.
У фаршрутці люди їдуть із себе в себе.
***
За столом запанувала повага.
Бо ніхто нічого не зрозумів.
А значить, думка була серйозна.
***
- Уявіть собі автобус.
Старий.
Перекошений.
З запахом бензину, минулого життя і насіння.
В ньому їдуть найдивніші люди, яких тільки можна зібрати.
Один думає, що він геній.
Другий думає, що він пророк.
Третій думає, що всі навколо довбойоби.
Четвертий взагалі не думає.
І всі вони їдуть в одне місце.
***
- Куди?
- В нас.
- Це де?
- В нас.
- У кого?
- У нас.
Після цього половина пасажирів зламалася.
***
Виявилося, що «В Нас» - це не місто.
Не село.
Не область.
І навіть не станція.
«В Нас» знаходиться десь глибоко всередині людини.
Саме там живуть усі її страхи.
Усі дурниці.
Усі помилки.
І головний довбойоб, якого вона все життя намагається не помічати.
***
Фаршрутка їхала повільно.
Через поля.
Через ліси.
Через телевізійні новини.
Через коментарі в інтернеті.
Через робочі мітинги.
Через сімейні сварки.
Через понеділки.
І що далі вона їхала, то більше пасажири починали впізнавати себе.
***
- А може проблема не в них?
- А в кому?
- А раптом у нас?
У салоні стало тихо.
Навіть водій перестав лаятися.
***
Старий Пастух довбойобів тоді сказав:
- Найстрашніша людина - це не та, яка визнає себе довбойобом.
- А яка?
- Та, яка впевнена, що вона ніколи ним не була.
***
Фаршрутка їхала далі.
Двигун кашляв.
Пасажири мовчали.
А десь попереду вже виднілася табличка:
«В НАС - 3 км»
І чомусь усім раптом захотілося повернути назад.
Але було пізно.
Фаршрутка вже знала дорогу.